Почесне Консульство Італії у Львові, 1902-1939 рр.
Обмін дипломатичними місіями між Австрійською монархією та Італією вперше відбувся 1866 р. (хоча й до того існували дипломатичні відносини між Австрійською монархією та італійськими державами, наприклад, від 1553 р. із Венеційською Республікою). У 1877 р. рівень дипломатичного представництва підвищили до посольства.
Рішення про відкриття у Львові консульської установи Уряд Італії ухвалив на початку 1902 р. Планували, що це буде Почесне віце-консульство, яке очолюватиме професор Львівської Політехніки Казимир Чіньйо Конінський де Конін (Casimir Cigno Koninski de Konin) – російський підданий, котрий народився у Варшаві, навчався в Турині (Італія) та Ліллі (Франція), рік працював перекладачем у Міністерстві внутрішніх справ Італії, 1892 р. переїхав до Львова і через три роки очолив кафедру італійської та французької мов у Технічній академії (Львівська Політехніка). Однак з невідомих причин Казимира Конінського так і не призначили.
Вербальна нота МЗС Австро-Угорської Імперії з дозволом на відкриття консульства у Львові і призначення Р. Лібмана на посаду консула. 12 листопада 1903 р.
Натомість 3 травня 1903 р. Король Італії Віктор-Еммануїл III видав декрет про створення у Львові італійського Почесного консульства з консульським округом, що охоплював Буковину й Галичину. Італійське Посольство у Відні 12 серпня 1903 р. повідомило про це владу Австро-Угорщини, а також про намір призначити тимчасовим виконувачем обов’язки Почесного консула директора Генеральної агенції загального страхування у Львові, отаманського підданого Роберто Лібмана (Roberto Liebman). Зібравши відповідні відомості про нього, у січні 1904 р. австрійський уряд визнав його в. о. Почесного консула.
1 грудня того ж року Король Італії видав консульський патент для Р. Лібмана, проте лише 11 березня 1905 р. за поданням Міністра закордонних справ Австро-Угорщини графа Голуховського Імператор Франц Йосиф І надав йому екзекватуру. Однак через короткий час Роберт Лібман склав свої повноваження, і консулом був призначений Джакомо Стернберг (квітень 1905 р.).
У 1904-1905 рр. консульство містилось на вул. Ю. Словацького, 6.
Перше засідання Ради Державного Експортного Інституту, квітень 1928 р. Р. Батталья – перший у правому нижньому куті.
Через два роки на посаді Почесного консулу його замінив керівник бюро Центральної спілки фабрикантів-промисловців барон Рожер де Батталья (Roger Battaglia).
Рожер де Батталья, Почесний консул Італії у Львові у 1907-1910 рр. (Фото міжвоєнного періоду, очевидно із закордонного паспорта)
Рожер де Батталья народився 1873 р. у містечку Бохня (Малопольща). За фахом – юрист і економіст, здобув докторський ступінь з права в Університеті Яна Казимира у Львові (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка), автор низки наукових праць, які почав публікувати у 1897 р. Його перша праця, яка побачила світ 1905 р., була присвячена проблемам економіки Галичини. Ця проблематика стала пріоритетним науковим зацікавленням барона. У 1906-1911 рр. Рожер де Батталья був депутатом Віденського парламенту від округу Тарнув-Бохня, очолював Центральний фабричний союз Галичини. Заступником і помічником Р. Баттальї у веденні консульських справ був секретар Центрального фабричного союзу Галичини, кавалер ордена “Золотого хреста” Вільгельм Ельмерс.
Будівля на вул. 3 Мая, 16 (тепер вул. Січових Стрільців), де до Першої світової війни було розташоване Почесне консульство Італії.
У 1907-1909 рр. консульство була розташоване на вул. Словацького, 6, а у 1909-1910 рр. – на вул. З Мая, 16 (тепер вул. Січових Стрільців).
У січні 1910 р. барон Р. Батталья склав повноваження італійського консула. А в квітні того ж року Посольство Італії у Відні повідомило, що 13 лютого ухвалено рішення про ліквідацію Королівського Почесного консульства у Львові і створення штатного італійського консульства першого класу у Празі.
У лютому 1919 р. Італія разом з іншими державами Антанти визнала незалежність Польщі після того, як Установчий Сейм 20 лютого 1919 р. оголосив про створення органів вищої виконавчої влади і наділив відповідними повноваженнями Уряд Іґнація Падеревського.
Однак лише у січні 1939 р. Посольство Італії у Варшаві звернулось до Міністерства закордонних справ Польщі з проханням відкрити Віце-консульство Італії у Львові, щоб спростити і полегшити роботу Консульства Італії у м. Катовіце. Віце-консулом Італії у Львові був призначений кадровий італійський дипломат Роберто Карачіоло де Сан Віто (Roberto Caracciolo di San Vito) який до цього те днював віце-консулом Італії в Лос-Анджелесі (США).
9 лютого 1939 р. Міністерство закордонних справ Польщі на підставі консульського патенту, виписаного 5 січня на ім’я Р. Карачіоло, видало йому консульську екзекватуру.
Роберто Карачіоло ді Сан Віто в юності. 1921 р.
Роберто Карачіоло ді Сан Віто народився 23 травня 1907 р. у м. Александрія (Єгипет), 1928 р. здобув університетський ступінь з права в Неаполітанському університеті і від 1933 р. вступив на дипломатичну службу. До свого призначення Віце-консулом Італії у Львові 1939 р. Р. Карачіоло працював на дипломатичних посадах у Каїрі, Сан-Франциско, Лос-Анджелесі.
Детальних відомостей щодо роботи італійського Віце-консульства у Львові, на жаль, віднайти не вдалося, так само, як і адреси, за якою воно тоді працювало. Вочевидь через початок Другої світової війни і перехід території Західної України під контроль СРСР Віце-консульство Італії у Львові припинило свою роботу.
Роберто Карачіоло продовжив кар’єру на дипломатичній службі Італії. Закінчивши місію у Львові, він перебував на дипломатичних посадах у Бухаресті, Афінах, Ріо-де-Жанейро, при Святому Престолі. Після Другої світової війни обіймав посаду Повноважного Посланника в Парижі, був Послом Італії в Індонезії та Люксембурзі. Крім того Р. Карачіоло брав участь у роботі італійських делегацій при Організації Європейської Економічної Співпраці та Європейського Об’єднання вугілля і сталі, очолював італійське Постійне представництв в органах ООН з питань роззброєння. Помер у 2002 р. в м. Монтре (Швейцарія).