Академічна мобільність студентів факультету міжнародних відносин – Вікторія Гончар, Університет імені Коменського в Братиславі (Словаччина)
Вікторія Гончар – Факультет міжнародних відносин, ОП “Міжнародний бізнес”, Університет імені Коменського в Братиславі (Словаччина)
Період мобільності – це завжди можливість для розвитку, самопізнання та відкриття нового. Для мене програма Erasmus+ у Братиславі стала не просто навчальним досвідом, а ще одним етапом осмислення ролі України у світі та ставлення міжнародної спільноти до нашої боротьби за незалежність. Я обрала університет Коменського не лише через його академічну репутацію, а й через спільні цінності між Україною та Словаччиною. Географічне розташування теж мало значення: хотілося краще зрозуміти не тільки місцевий менталітет, а й сусідні країни.
Ще до приїзду я отримала чітку комунікацію від приймаючого університету, що значно полегшило адаптацію. Особливо вдячна координаторці з приймаючого університету пані Марії, яка завжди допомагала з організаційними питаннями. Проте одна з перших труднощів, з якими зіткнулися всі студенти, – це відсутність розкладу занять до приїзду. Через це довелося коригувати навчальні плани, але я сприйняла це як частину адаптації. Методика викладання у Братиславі схожа на українську, проте має свої особливості. Найбільше мене вразила орієнтованість на практичне застосування знань. Багато занять проходило у форматі дискусій, аналітичних завдань або проєктної роботи. Викладачі не просто оцінювали відповіді, а давали конструктивний фідбек, що допомагало краще розвивати критичне мислення.
Братислава виявилася комфортним містом для навчання. Вона спокійна, затишна та дуже приваблива для студентів з різних країн. Серед моїх знайомих були іспанці, німці, французи, японці, італійці, узбеки, австралійці – така багатонаціональність створювала неймовірну атмосферу для культурного обміну. Для українців це місто має свої плюси, зокрема через відносну схожість менталітетів. Багато хто приїхав сюди через війну. Однак у ставленні словаків до українців немає однозначності: є люди, які щиро підтримують нас, але є й ті, хто втомився від новин про війну або навіть має проросійські погляди. Особливо це відчувалося серед старшого покоління. Окремим питанням стало навчання разом із росіянами. Було незрозуміло, чому для них не існує жодних обмежень і чому в деяких групах доводилося спілкуватися з тими, хто може не поділяти українських цінностей.
Перебуваючи за кордоном, я ще гостріше відчула, наскільки важливо говорити про Україну. Кожна розмова, навіть буденна, може змінити світогляд іншої людини. Одного разу моя знайома сказала, що у неї нудний день, і запитала, чи у мене так само. У той момент я якраз переглядала новини з України, спілкувалася зі знайомими, і це питання мене зачепило. Я не жалілася, просто почала розповідати, що для мене «нудний день» був би ідеальним розкладом, бо це означало б відсутність повітряних тривог, вибухів і постійної тривоги за близьких. Через кілька днів я запитала її, чи знову нудний день, і почула відповідь: «Ні, більше у мене не буває нудних днів». Це було сказано з розумінням і навіть теплом. Мені стало приємно, що навіть так, через особисті розмови, я роблю маленький внесок у те, щоб люди більше цінували мир і спокій, як би банально це не звучало.
Під час мого перебування у Братиславі я стала випадковим свідком масового протесту. Вулиці перекрили, і тисячі людей вийшли висловити невдоволення політичною ситуацією в країні. Як виявилося, 40-60 тисяч людей протестували проти чинної влади, яку вони ж нещодавно переобрали. Коли я почула зі сцени знайоме прізвище, то спершу подумала, що влада вирішила особисто з’явитися перед протестувальниками. Але словаки сказали, що це неможливо – надто великий ризик для політиків. Ця ситуація показала, що не лише Україна зараз перебуває у періоді великих змін, а й багато європейських країн проходять власні політичні трансформації.
Програма Erasmus+ у Братиславі стала для мене можливістю не лише покращити знання, а й побачити Європу крізь призму воєнної реальності України. Навчання, нові знайомства та міжнародне середовище дали мені розуміння того, що українці зараз проходять особливий шлях. Ми змінюємо не лише свою країну, а й впливаємо на світогляд інших. Багато іноземців сприймають війну в Україні як битву між цивілізованим світом і диктатурою. Але водночас є ті, хто прагне відсторонитися. Цей досвід зміцнив мою впевненість у тому, що нам потрібно ще активніше говорити про Україну, про боротьбу і про те, що наша перемога – це не лише питання однієї країни, а й майбутнє всієї Європи.
